Перейти до вмісту

Транспорт Японії

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Транспорт Японії M:
Транспортна система Японії (англ.)
Транспортна система Японії (англ.)
Територія
Площа377,9 тис. км² (62-ге)
Рельєфгористий
Найвища точкагора Фудзіяма (3776 м)
Повітряний
Аеропортів175 (33-тє)
Наземний
Автошляхів1,2 млн км (6-те)
Залізниць27,2 тис. км (12-те)
Водний
Узбережжя29,75 тис. км
Головний портНаґоя
Водних шляхів1,7 тис. км (44-те)
Трубопровідний
Трубопроводів4,7 тис. км
Адміністрування
ОрганМіністерство земель, інфраструктури, транспорту і туризму
Головаміністр Кеїчі Ішиї

Транспорт Японії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 377 915 км² (62-ге місце у світі)[1]. Форма території країни — острівний архіпелаг, витягнутий в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 2800 км, зі сходу на захід — 2850 км (за координатами), найбільша відстань суходолом не перевищує 300 км (острів Хонсю)[2][3]. Географічне положення Японії дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи в Далекосхідному регіоні, важливий хаб транстихоокеанських повітряних маршрутів між Азією та Північною Америкою[4].

Історія становлення і розвитку

[ред. | ред. код]

Автомобільний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Автомобільний транспорт Японії

Загальна довжина автошляхів у Японії, станом на 2015 рік, дорівнює 1 218 772 км, з яких 992 835 км із твердим покриттям (8 428 км швидкісних автомагістралей) і 225 937 км без нього (6-те місце у світі)[1]. В Японії — лівосторонній рух. Єдина мережа високошвидкісних доріг розділена на платні з обмеженим доступом, що з'єднують великі міста, і такі, що знаходяться під контролем головних підприємств країни.

Див. також: Автошляхи Японії

Залізничний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Залізничний транспорт Японії

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2012 рік, становила 27 155 км (12-те місце у світі), з яких:

  • Поїзди Сінкансен серій 300 (ліворуч) і 700 (праворуч) на станції в Токіо
    Поїзди Сінкансен серій 300 (ліворуч) і 700 (праворуч) на станції в Токіо

Десятки японських залізничних компаній конкурують на регіональних і місцевих ринках пасажирських перевезень; наприклад, підприємства Japan Railways Group, Kintetsu Corporation, Seibu Railway і Keio Corporation. Часто стратегічно ці підприємства мають нерухомість або універмаги поруч зі станціями. Близько 250 високошвидкісних поїздів Сінкансен поєднують великі міста. Рух усіх поїздів відбувається точно за графіком, порушення графіка навіть на 20 секунд не залишається без вибачень від керівництва[5].

Повітряний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Цивільна авіація Японії

У країні, станом на 2013 рік, діє 175 аеропортів (33-тє місце у світі), з них 142 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 33 із ґрунтовим[1]. Найбільший міжнародний аеропорт Токіо — найбільш завантажений аеропорт Азії. Найбільші міжнародні хаби: міжнародний аеропорт Наріта (Токіо), міжнародний аеропорт Кансай (Осака/Кобе/Кіото) і міжнародний аеропорт Тюбу (Нагоя).

Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 6 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 45 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 38 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 28 (5);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 25 (28)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 23 авіапідприємства, які оперують 627 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 113,76 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 8,88 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 16 гелікоптерних майданчиків[1].

Японія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — JA, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[6][1]. Аеропорти Японії мають літерний код ІКАО, що починається з — RJ[1].

Див. також: Авіакомпанії Японії та Аеропорти Японії

Водний

[ред. | ред. код]
Докладніше: Водний транспорт Японії

Морський

[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Чиба, Кавасакі, Кобе, Міцушима, Модзі, Наґоя, Осака, Токіо, Томакамаї, Йокогама. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Кобе — 2,73 млн, Нагоя — 2,5 млн, Осака — 2,17 млн, Токіо — 4,4 млн, Йокогама — 2,99 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Чиїта, Фукуока, Футтсу, Хашиное, Хакодате, Хатсукаїті, Огішіма, Ніїгата, Хімеїдзі, Дзоетсу, Кагошима, Кавагое, Кітакюсю, Міцушима, Нагасакі, Наоетсу, Негіші, Огішіма, Оїта, Сакаї, Сакайдо, Сенбоку, Шімізу, Мінато, Содегаура, Тобата, Янаї, Йокаїчі, Накагусюкю.


Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 684 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (16-те місце у світі), з яких: балкерів — 168, суховантажів — 34, інших вантажних суден — 3, танкерів для хімічної продукції — 29, контейнеровозів — 2, газовозів — 58, пасажирських суден — 11, вантажно-пасажирських суден — 117, нафтових танкерів — 152, рефрижераторів — 4, ролкерів — 52, автовозівів — 54; зареєстровані під прапорами інших країн — 3122 (Багамських Островів — 88, Бермудських Островів — 2, М'янми — 1, Камбоджі — 1, Кайманових Островів — 23, Китайської Народної Республіки — 2, Кіпру — 16, Гондурасу — 4, Гонконгу — 79, Індонезії — 8, Острову Мен — 19, Ліберії — 110, Люксембургу — 3, Малайзії — 2, Мальти — 5, Маршаллових Островів — 59, Монголії — 2, Нідерландів — 1, Панами — 2372, Філіппінам — 77, Португалії — 9, Сент-Кіттсу і Невісу — 2, Сент-Вінсенту і Гренадин — 3, Сьєрра-Леоне — 4, Сінгапуру — 164, Південної Кореї — 14, Танзанії — 1, Великої Британії — 5, Вануату — 39, невстановленої приналежності — 7)[1].

Річковий

[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2010 року становила 1 770 км (44-те місце у світі)[1].

Трубопровідний

[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Японії, станом на 2013 рік, становила 4 456 км; нафтогонів — 174 км; інших трубопроводів — 104 км[1].

Міський громадський

[ред. | ред. код]
Докладніше: Міський громадський транспорт Японії

Державне управління

[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство земель, інфраструктури, транспорту і туризму. Станом на 5 серпня 2016 року міністерство в уряді Сіндзо Абе очолював Кеїчі Ішиї[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Japan : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ Японський перевізник вибачився за відправлення поїзда на 20 секунд раніше розкладу. Інтерфакс-Україна. 19:35 16 листопада 2017 року. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 28 листопада 2017.
  6. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation. [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Japan : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]

Російською

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Японії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Японії&oldid=35177484