Українська

бе́рло

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	бе́рло	бе́рла
Р.	бе́рла	бе́рл
Д.	бе́рлу, бе́рлові	бе́рлам
З.	бе́рло	бе́рла
Ор.	бе́рлом	бе́рлами
М.	бе́рлі	бе́рлах
Кл.	бе́рло*	бе́рла*

бе́р-ло

Іменник, неістота, середній рід (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -берл-; закінчення: -о.

Вимова

МФА : [ˈbɛrlɔ] (одн.), [ˈbɛrlɐ] (мн.)
прослухати вимову^{?, файл}
УФ: []

Семантичні властивості

Значення

істор. палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? Леся Українка, «Твори в п'яти томах, т. І», 1951 р. ◆ Війт низько вклонився старості і воєводі і поклав перед ними берло, ознаку своєї гідності. Зінаїда Тулуб, «Людолови, т. ІІ», 1957 р. // «364»

Холоніми

Мероніми

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

Колокації

Прислів'я та приказки

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Через пол. berło запозичено з чеської; чес. berla «костур, скіпетр», berle «милиці», мор. brla «милиця», як і слц. brla, barlа «милиця», berla «скіпетр», вл. bjerło «скіпетр», слн. bérgla «милиця, костур», походить від двн. ferala «дрючок», яке зводиться до лат. ferula «прут, різка», пов'язаного, можливо, з лат. fertūca «стеблина». — Richhardt 34; Sławski I 30; Brückner 21; Machek ESJČ 51; Sadn.—Aitz. VWb. I 274; Bern. I 44; Walde—Hofm. I 487.

Переклад

Список перекладів

Джерела

Словник УЛІФ: берло
[https://sum.in.ua/p/1/162/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 162.

берло́