Урало-Кавказ
| селище Урало-Кавказ | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Довжанський район |
| Тер. громада | Сорокинська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA44040030080076147 |
| Основні дані | |
| Засновано | 1914 |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 2,39 км² |
| Населення | ▼2555 (01.01.2013)[1] |
| Густота | 1069 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 94442 |
| Телефонний код | +380 6435 |
| Географічні координати | 48°18′35″ пн. ш. 39°48′35″ сх. д. / 48.30972° пн. ш. 39.80972° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 180 м |
| Водойма | річка Дуванка
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Урало-Кавказька |
| До станції: | 2 км |
| Селищна влада | |
| Карта | |
  Урало-Кавказ | |
 Урало-Кавказ | |
| |
Урало-Кавказ — селище в Україні, у Сорокинській міській громаді Довжанського району Луганської області. З 2014 року є окупованим. Населення - 6 000 меш. (1970), 3171 меш. (2001).
Видобуток вугілля. Урало-Кавказ заснований у 1914 з початком будівництва вугільної шахти Урало-Кавказьким акціонерним товариством. Цим і пояснюється назва селища.
На схід від селища пролягає кордон між Україною і Росією. Сусідні населені пункти: міста Сорокине на заході, Суходільськ на північному заході, села Дружне на північному північному заході, Малий Суходіл і Біленьке на північному сході, селище Ізварине і село Власівка на південному сході, селища Західний і Поріччя на півдні.
У 1913 році видатним геологом, професором М. О. Родигіним і контрольним десятником Є. І. Нестеренком на місці нинішнього селища Урало-Кавказ проведена ретельна розвідка вугільних пластів. Того ж року ділянка вугільного поля продана Урало-Кавказькому акціонерному товариству з розробки корисних копалин. Цим товариством керував промисловець Лілі з Лондона, його членами були російський капіталіст Ю. М. Тищенко і професор М. О. Родигін.
У 1914 році на шахті «Урало-Кавказ» видобуті перші тонни вугілля. Денна заробітна плата вибійника становила 1 крб. 20 коп.; коногона, лампоноса — від 50 коп. до 1 крб.; робітники на поверхні, на навантажуванні вугілля, відгрібанні породи одержували по 30 копійок.
Із будівництвом шахти і збільшенням кількості працівників, з'явилася потреба в житлі. У 1914 році десятник із будівництва А. В. Бабичев заклав перші будинки майбутнього селища, а до 1917 року їх уже налічувалося 20 із загальною житловою площею 212 м². Проте основна кількість гірників тіснилася в гуртожитках і землянках або жили на квартирах козачих хуторів, які були розташовані поблизу.
У селищі не було ні водогону, ні каналізації. Не було й школи. До найближчої церковно-приходської школи та двокласного училища з п'ятирічним терміном навчання, де могли навчатися діти гірників, треба було добиратися на хутір Сорокине, що за 10 км від селища. Більшість дітей гірників, особливо підлітків, ніде не навчалися. З юних років працювали на шахті — вибирали породу, змащували гірничі вагонетки.
Не було в селищі ні магазинів, ні базару. За продуктами першої необхідності доводилося ходити до гундорівської приватної крамниці, яка була розміщена в одному з гуртожитків.
У березні 1918 року для боротьби з австро-німецькими військами створений червоногвардійський загін з 35 осіб, який згодом увійшов до 5-ї Української армії під командуванням К. Є. Ворошилова.
На фронти Другої Світової війни пішло 385 мешканців селища, з них загинуло 125 осіб. Нагороджені орденами та медалями 333 воїни.
У вересні 1942 року за відмову працювати на окупантів страчені 32 шахтарі, серед яких були й гірники Урало-Кавказа П. О. Зимін та І. В. Шевцов.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області», увійшло до складу Сорокинської міської громади.[2]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Сорокинського району, увійшло до складу новоутвореного Довжанського району[3].
23 серпня 2014 року увечері після десантування українські військові потрапили під обстріл бойовиків — в цей район негайно виїхало 4 групи «швидкого реагування» терористів. Від Чорного озера поблизу Суходільська провів обстріл «Град» бойовиків по передбаченому квадрату висадки українського десанту, від виправно-трудової колонії № 36 «Суходільська» — обстріл з гаубиць[4].
За даними перепису 2001 року населення смт становило 3171 особу, з них 7,35% зазначили рідною мову українську, 92,31% — російську, а 0,34% — іншу[5].
На території селищної ради розміщені та працюють два дошкільних заклади, школа, амбулаторія, дві бібліотеки.
У селищі встановлені обеліск на братській могилі радянських воїнів-визволителів і стела на пам'ять про воїнів-земляків, що загинули в боях.
У 2011 році відкриті дві меморіальні дошки: перша — на честь П. О. Зиміна, друга — на честь Героя Соціалістичної Праці М. Г. Іващенка.
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 69-70, матеріали Г. І. Чапанської, Л. В. Мірошниченко).
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 — Державний комітет статистики України. Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 26 жовтня 2013. [Архівовано 24 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 22 лютого 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Під Краснодоном бойовики обстріляли українських військових після десантування. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 січня 2014. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- Облікова картка
- Репортаж з Урало-Кавказу [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.