Тітікака
| Озеро Тітікака Titicaca | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 15°50′ пд. ш. 69°20′ зх. д. / 15.833° пд. ш. 69.333° зх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Перу і .svg){kind=small} Болівія | |||
| Регіон |
Пуно Ла-Пас | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | monomictic laked і пам'ятка | |||
| Склад | Puno Bayd і Golfo de Achacachid | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 8372 км² | |||
| Висота | 3812 м | |||
| Глибина макс. | 489 м | |||
| Довжина | 204 км | |||
| Ширина | 80 км | |||
| Берегова лінія | 1125 Світова датабаза озер км | |||
| Об'єм | 893 км³ | |||
| Вода | ||||
| Період оновлення | 1343 рік[1] | |||
| Басейн | ||||
| ↑ Водний басейн | Titicaca basind | |||
| Вливаються | 27 річок | |||
| Витікають | Річка Десаґуадеро | |||
| Площа басейну | 56 270 км² | |||
| Країни басейну |
Болівія Перу | |||
| Інше | ||||
| Статус спадщини | Рамсарське угіддя, Об'єкт попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО[d] і Об'єкт попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО[d] | |||
| Острови | понад 42 | |||
| Geonames | 3927364 | |||
 | ||||
  Тітікака (Перу) | ||||
| ||||
|
| ||||
 Тітікака у Вікісховищі | ||||
Тітікака — озеро на кордоні Перу та Болівії. Площа озера — 8287 км², висота — 3811 м над рівнем моря. Найвище озеро у світі з комерційним судноплавством[2]. Також є найбільшим озером у Південній Америці за об'ємом води (озеро Маракайбо у Венесуелі має більшу площу поверхні, але цей факт часто не береться до уваги, оскільки воно безпосередньо пов'язане з морем).
На озері займаються рибальством. Головний порт — Пуно (Перу). Солоність озера — 1 ‰, тому Тітікака вважається прісноводним.
Озеро розташоване в північній частині безстічної області Альтіплано високо в Андах на кордоні Перу та Болівії. Західна частина озера лежить в межах регіону Пуно, Перу, а східна — болівійського департаменту Ла-Пас.
Озеро Тітікака живиться опадами у вигляді дощу та талою водою з льодовиків гірських хребтів, розташованих в Альтіплано. П'ять головних річкових систем живлять озеро. Їх перелік у порядку об'єму води, якою вони наповняють озеро: Раміс, Коата[уточнити], Ілаве, Гуанчане та Сучез. Більш ніж 20 інших менших річок впадають в Тітікаку. Озеро має 41 острів, деякі з них є густозаселеними.
Озеро складається з майже окремих суб-басейнів, з'єднаних протокою Тіквіна (Tiquina) шириною 800 метрів у найвужчому місці. Більший суб-басейн, Лаго Ґранде (також називають Лаго Чуквіто, Lago Chucuito) має середню глибину 135 м та максимальну глибину 284 м. Менший суб-басейн, Lago Huiñaimarca (також називають Lago Pequeño, «маленьке озеро»), має середню глибину 9 м та максимальну глибину 40 м. Загальна середня глибина озера становить 107 м.
Тітікака — озеро мономіктичне, вода тече через Лаго Ввіньяймарка (Lago Huiñaimarca) і витікає через єдиний стік у Ріо Десагуадеро, а потім тече через Болівію в озеро Поопо (Poopó). Це становить приблизно 10 % водного балансу озера. Через евапотранспірацію, викликану сильними вітрами та інтенсивним сонячним випромінюванням, виводиться решта 90 % приходної частини водного балансу. Тітікака майже безстічне озеро.
З 2000 року озеро Тітікака зазнає постійного зменшення рівня води. Тільки з квітня по листопад 2009 року рівень води впав на 81 см і зараз досяг найнижчої позначки з 1949 року[3]. Це зниження обумовлене скороченням дощового сезону і таненням льодовиків, які живлять притоки озера.
Походження назви озера Тітікака є досі невідомим. З місцевих мов кечуа та аймара його назва перекладається як «гірська пума», що нібито пов'язано зі схожістю форми озера з пумою, яка полює на зайця. Крім того, озеро має багато місцевих назв. Оскільки менша південно-східна частина озера відділена від головної (з'єднується лише вузенькою протокою Tiquina), болівійці називають її Lago Huiñaymarca (мовою кечуа: Wiñay Marka), а більшу частину — Lago Chucuito. У Перу цю меншу та більшу частини озера називають відповідно Lago Pequeño та Lago Grande.
Пором сполучає 1435 мм залізничну колію Перу в місті Пуно з 1000 мм залізничною колією Болівії в місті Ґуакі (Guaqui).
Представники стародавньої, відомої ще з доінківських часів народності Уру, що мешкають на групі з приблизно 42 штучних островів, збудованих з очерету тотора, який росте на берегах озера, зробили озеро Тітікака знаменитим. Ці острови, а також очеретяні човни «бальса», що використовуються для плавання по озеру народностями Уру і Аймара стали головною туристичною принадою в Перу. Екскурсії на них доступні з розташованого на березі озера міста Пуно. Колись вони виконували захисну функцію, і в разі виникнення загрози острови могли змінювати місце розташування. На багатьох островах є оглядові вежі, збудовані, головним чином, також з очерету.
Амантані — ще один маленький острів на озері Тітікака, населений індійцями племені кечуа. Приблизно 800 сімей живуть у шести поселеннях на приблизно круглому острові площею 9,28 км². На острові є дві гірські вершини: Пачатата (Батько Землі) і Пачамама (Мама Землі) висотою 4138 м над рівнем моря і відносною висотою 326 м, та стародавні руїни, розташовані на обох гірських піках. На схилах гір, які піднімаються з берегів озера, терасами вирощується пшениця, картопля та овочі. Більшість невеликих ділянок землі обробляються вручну. Довгі кам'яні огорожі розділяють поля між собою. Корови, вівці та альпаки пасуться на схилах острова.
На острові відсутні автомобілі та готелі. Декілька невеликих магазинів продають товари першої необхідності, є поліклініка та школа. Електроенергія вироблялась за допомогою генератора та постачалась обмежено протягом кількох годин щодня, але з підняттям цін на нафту жителі острова більше не користуються електроенергією. Більшість сімей використовують свічки або ліхтарики. На деяких будинках нещодавно були встановлені невеликі сонячні панелі. Острів є надзвичайно привабливим для туристів.
Деякі сім'ї на острові надають туристам житло та готують для них страви за домовленістю з екскурсоводами. Сім'ї, які надають житло, зобов'язані мати окрему кімнату, виділену для туристів, та мають відповідати певним вимогам туристичних операторів, які з ними співпрацюють. Жителі острова традиційно проводять нічні танцювальні шоу для туристів, під час яких їм пропонують одягнути традиційну одежу остров'ян та взяти безпосередню участь в танцях.
Такіле — горбистий острів, розташований за 35 кілометрів на схід від Пуно. Вузький та видовжений, площею 5,72 км², він використовувався в період Іспанської колонізації та на початку 20 століття як в'язниця. У 1970 році він став власністю острів'ян, що мешкали на ньому. Таквільці зберегли свої традиції і культуру майже незмінними протягом багатьох віків і відомі на всі околиці своїми барвистими та високоякісними текстильними виробами. Нині на острові живе близько 3000 осіб. Пам'ятки доінкської епохи знайдено на терасах і схилах горбів. Найбільше місто на острові, яке також називається Таквіль, налічує текстильний кооперативний магазин та декілька невеликих ресторанів. Руїни до інкської епохи знаходяться на найвищій частині острова. Схили острова вкриті терасами, на яких вирощуються сільськогосподарські культури.
Розташований на болівійській стороні озера з регулярним судноплавним сполученням до болівійського міста Кабакабана, Ісла де Сол («Острів сонця») є одним із найбільших островів озера, з площею 14,3 км². Географічно, територія вкрита пагорбами та скелями. На острові відсутні автомобілі та дороги з твердим покриттям. Сільське господарство, рибальство та туризм, який служить підмогою натуральним господарствам, є основним видом економічної діяльності для приблизно 800 сімей на острові.
На острові знаходиться понад 180 руїн. Більшість із них датується періодом правління інків приблизно в 15 столітті н. е. Багато схилів острова вкриті терасами, які адаптують круту та скелясту місцевість для ведення сільського господарства. Серед руїн на острові є Священний Рок (Sacred Rock), споруда у вигляді піраміди, названа Чікана (Chicana), Каса Пата (Kasa Pata) та Пілко Кайма (Pilco Kaima). У релігії інків вважалося, що тут народився бог сонця.
Під час 1987—1992 років Йохан Рейнхард провів підводне археологічне дослідження поблизу Острова Сонця, та виявив предмети жертвоприношення інків та тіуанако. Зараз ці предмети експонуються в музеї в містечку Чаллапампа (Challapampa).
Сурікві розташований у болівійській частині озера Тітікака (на південному сході), площею 4,5 км².
Сурікві вважається єдиним місцем на Землі, де ще збереглось мистецтво будування очеретяних човнів «бальса», принаймні станом на 1998 рік. Майстри з острова помогли відомому мандрівникові Туру Хеєрдалу втілити в життя декілька його проєктів, зокрема побудувати човни з очерету Ра II та Тіґріс[4].
Останнім часом вода в озері Тітікака стала дуже забрудненою, позаяк використовується комунальними господарствами великих міст Болівії та Перу, які розміщені на його берегах. В озері немає спеціальних очисних споруд. Щороку близько 12 млн кубічних метрів каналізаційних стоків йде в озеро[5]. Найнезахищенішою є затока міста Пуно, де вода навіть покрита ряскою.
- Військово-морські сили Болівії використовують озеро для проведення військово-морських навчань, підтримуючи, таким чином, чинний військово-морський флот, не зважаючи на те, що Болівія не має виходу до моря.
- Напівсолоне озеро Маракайбо у Венесуелі площею 13 000 квадратних кілометрів — єдина більша за Тітікаку водойма у Південній Америці.
- Озеро Тітікака було визначене як Рамсарська зона (8000 км²) Рамсарською конвенцією 26 серпня 1998 року.
- 1801 Тітікака — астероїд, названий на честь озера[6].
- Yavari (1870) — музейний корабель, розташований у Пуні
- Puno (ABH-306) — однотипне «Яварі» шпитальне судно, яке станом на 2007 рік служило на озері.
- Список найбільших озер світу
- ↑ https://wldb.ilec.or.jp/Details/Lake/SAM-04
- ↑ Lake Titicaca(англ.)
- ↑ Lake Titicaca at dangerously low level(англ.)
- ↑ The Kon-Tiki expedition(англ.)
- ↑ Lake-Titicaca Lake Titicaca strangled by pollution(англ.)
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Тітікака // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Lake Titicaca (англ.)