Подіум (мода)
Подіум — піднесення у вигляді довгої вузької платформи для показу моди (проходу моделей в одну та іншу сторону під музику).
У 1901 році дизайнер Люсіль[ru] провела в Лондоні перший публічний дефіле — показ мод зі сценою та музичним супроводом[1]. Сцена у Люсіль, в паризькій традиції того часу, була невеликою і невисокою (дві-три ступені)[2].
Довгі і високі подіуми, що тягнуться в аудиторію (англ. catwalk) зародилися в США[2]. На фото 1909 року, зробленому в Єгипетському залі магазину Уонмейкерс[en] видно сцену, від якої в аудиторію під прямим кутом відходить довга платформа, на якій стоять близько двадцяти моделей. Пропорції конструкції ближче до сучасних подіумів, ніж до сцен Люсілі[3]. Використання високих платформ для показу мод рекомендувалося в 1911 році в спеціальній літературі[4]. Предтеча сучасних вузьких подіумів з'явився під час вистав у театрі «Вінтер Гарден[en]» в Нью-Йорку. Власники театру, Шуберти[en], вставили у своє ревю (англ. The Passing Show of 1914) імітацію показу мод, у якій актриси — спочатку в вечірніх сукнях, а потім без них — виходили на містки, які проходили від центру сцени в зал для глядачів[5]. Р. Г. Вейнскотт (англ. Ronald Harold Wainscott) вважає, що це рішення прийшло з японського театру кабукі, де подіум-ханаміті[en] і використовувався з XVII століття. У західну театральну традицію його переніс Макс Рейнхардт на початку 1910-х років для руйнування четвертої стіни[6].
Уже через рік Флоренз Зігфелд вразив публіку подіумом, розташованим над головами перших двох рядів столиків кабаре, стратегічно пророблені вентиляційні отвори відкривали вид на ноги проходять артисток[5], а потоки повітря через отвори підіймали спідниці на «небезпечну висоту»[7]. Подіум був спроєктований Й. Урбаном[en], який недавно приїхав з Австрії та водночас прославився переробленням сцени для показу мод в магазині Гімбельс[en], отже, можливо, сцена (англ. Ziegfeld Midnight Frolic) була еротизованою версією подіуму з магазину.
Європейські модельєри, вражені масштабом американських дефіле[8], проте продовжили традицію салонів з дуже невеликою кількістю (близько 50[8]) глядачів-покупців без використання подіуму (моделі проходили через анфіладу кімнат). Одним з нечисленних винятків став Редферн[en], який оснастив свій салон в центрі Парижа довгою платформою, по якій моделі проходили перед тим, як спуститися в зал[9]. Відкриті покази для великих аудиторій з'явилися у Франції в 1920-х роках; в 1929 дефіле пройшло в Паризькій опері, де подіум був побудований в центральному проході.[10]
| “ | Якщо дати дизайнеру волю, то довжина подіуму буде становити 300 метрів і всі будуть сидіти в першому ряду. | ” |
—Б. Рейвід (англ. Bruce Rayvid), продюсер Нью-йоркського тижня моди[11] | ||
Конструкція подіуму — ключовий елемент інтер'єрного дизайну для показу мод[12]. Типова довжина подіуму — від 10 до 50 метрів. Особливості показу мод призводять до особливої привабливості перших рядів для глядачів. Збільшення довжини подіуму дозволяє розмістити в найбільш престижних перших двох рядах більше глядачів; вже в 1917 році з'явився перший 200-метровий подіум (в тому ж Гімбельсі)[13].
В епоху соціальних мереж і цифрової фотографії успіх показу залежить в тому числі й від можливості для глядачів зробити якісну фотографію. Показ чоловічого одягу Луї Віттона використовував подіум довжиною 200 метрів, оскільки з двох сторін подіуму було розміщено по два ряди крісел і ще один ряд глядачів, що стоятимуть — всі глядацькі фото автоматично демонстрували престижний статус «перших рядів»[12].
Найдовший подіум, довжиною більше ніж 2 кілометри, був споруджений 8 жовтня 2011 року в торговому центрі[en] бельгійського міста Вейнехем[en]. Прохід моделей по подіуму займав 35 хвилин[14].
Як правило, зона подіуму супроводжується трохи затемненою глядацькою зоною з обох сторін, перші ряди якої займають пошановувачі моди, представники преси та запрошені знаменитості. На сцені в кінці подіуму встановлюються декорації, які є фоном для дефіле. За кулісами знаходяться стійки з одягом, взуттям та аксесуарами для показу. Тут же фахівці допомагають моделям переодягнутися, нанести макіяж і зробити зачіску для виходу[15].
| Фото | Зона | Опис |
|---|---|---|
|
Власне подіум | Зона для показу моделей одягу |
|
Перші ряди | Зона для преси і відомостей |
|
За кулісами | Службова зона для професіоналів |
У 2005 році вперше в історії моди як подіум була використана стіна будівлі (центр Рокфеллера в Нью-Йорку). У ролі моделей виступили спортсмени та гімнасти. Це був вертикальний показ мод компанії Таргет[16].
- ↑ Jan, Morgan. Le défilé de mode: spectaculaire décor à corps [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Societes Representations 1 (2011): 125—136.(фр.)
- ↑ а б Эванс, 2013, с. 82.
- ↑ Эванс, 2013, с. 80—81.
- ↑ Эванс, 2013, с. 275.
- ↑ а б Marlis Schweitzer. When Broadway Was the Runway: Theater, Fashion, and American Culture. University of Pennsylvania Press, 2011. С. 187.(англ.)
- ↑ Ronald Harold Wainscott. The Emergence of the Modern American Theater, 1914—1929. Yale University Press, 1997.(англ.) С. 95.
- ↑ Joanne Entwistle, Elizabeth Wissinger. Fashioning Models: Image, Text and Industry. A&C Black, 2013.(англ.) С. 48.
- ↑ а б Эванс, 2013, с. 80.
- ↑ Эванс, 2013, с. 152.
- ↑ Эванс, 2013, с. 118.
- ↑ Dan Shaw. Running The Runways [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Нью-Йорк Таймс, 10 апреля 1994 года.(англ.)
- ↑ а б Sand, Katharina. The Transformation of Fashion Practice Through Instagram // Fashion Communication in the Digital Age: FACTUM 19 Fashion Communication Conference, Ascona, Switzerland, July 21-26, 2019. Springer, Jun 3, 2019.(англ.) С. 81.
- ↑ Эванс, 2013, с. 276.
- ↑ Longest catwalk (structure) [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Книга рекордов Гиннеса(англ.)
- ↑ Skov, L., Skjold, E., Moeran, B., Larsen, F., & Csaba, F. F. (2009). The fashion show as an art form [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Creative encounters, 2009, 2-37.(англ.) С. 9-10.
- ↑ Eric Wilson. Target Adjusts View for Runway Show [Архівовано 29 травня 2015 у Wayback Machine.] // Нью-Йорк Таймс, 28 июля 2005 года.(неп.)
Caroline Evans. The Mechanical Smile: Modernism and the First Fashion Shows in France and America, 1900-1929. — New Haven: Yale University Press, 2013. — С. 338. — ISBN ISBN 9780300189537.