Перейти до вмісту

Джо Фрімен

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фрімен.
Джо Фрімен
Народилася26 серпня 1945(1945-08-26)[1][2] (79 років)
Атланта
Країна США
Діяльністьполітологиня, феміністка, письменниця і адвокат
Alma materЧиказький університет, Університет Каліфорнії (Берклі) і New York University School of Lawd
Знання мованглійська
Magnum opusThe Tyranny of Structurelessnessd
IMDbID 6950207
Сайтjofreeman.com

Джо Фрімен (англ. Jo Freeman, нар. 26 серпня 1945(19450826)), псевдонім Joreen — американська дослідниця, феміністка, письменниця й адвокатка. Активістка руху за громадянські права та одна з перших організаторок американського феміністичного руху 1960-х років.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Атланті у 1945 році. Її мати була з Гамільтона і служила під час Другої Світової війни першою лейтенанткою у жіночому армійському корпусі(інші мови), дислокованому в Англії. Незабаром після народження Джо мати переїхала в Лос-Анджелес, де викладала в середній школі.

Закінчила середню школу в 1961 році[3], 1965 року здобула ступінь бакалавра з політичних наук у Каліфорнійського університету в Берклі.

Під час навчання в університеті була активісткою «Молодих демократів Америки»[en] (молодіжна організація Демократичної партії США та студентської організації «SLATE»[en][4]. За участь у демонстраціях її двічі заарештовували в березні та квітні 1964 року. Виправдана в першому суді та засуджена в другому, на п'ятнадцять діб[5][6].

Після закінчення університету Фрімен приєдналася до літнього проєкту SCOPE Конференції християнських лідерів Півдня[en], протягом наступних років продовжувала брати участь у русі за громадянські права в Алабамі та Міссісіпі, за що провела кілька днів у в'язницях обох штатів. З 1966 року працювала політичною журналісткою в різних виданнях[7][8][9]

1968 року вступила до аспірантури в Чиказький університет, де 1973 року здобула ступінь доктора філософії з політичних наук.

Завдяки своїй творчості Фрімен запрошували виступити в багатьох коледжах та університетах, переважно на Середньому Заході. В 1970 і 1971 роках подорожувала влітку автостопом Європою, поширюючи феміністичну літературу та читаючи іноді лекції, зокрема в університеті Осло[10].

Перш ніж отримати докторський ступінь, викладала чотири роки в Університеті штату Нью-Йорк. Потім провела два роки у Вашингтоні, округ Колумбія як співробітниця інституту Брукінгса, згодом була співробітницею Асоціації політичних наук США[11]. Зі зростанням інтересу до публічної політичної діяльності Фрімен їй не вдалося знайти штатну посаду в наукових установах.

Вирішила вивчати право після того, як їй запропонували стипендію в Школі права Нью-Йоркського університету. Здобула диплом в 1982 році і наступного року стала адвокаткою.[12]

Феміністична діяльність

[ред. | ред. код]

Під псевдонімом «Joreen» була авторкою чотирьох класичних феміністичних текстів, у яких аналізувала свій досвід участі у жіночому русі. Найвідомішим із них є «Тиранія безструктурності»[13][14], перекладений десятками мов. У ньому Фрімен стверджувала, що не існує безструктурних груп; у випадках, коли активіст(к)и відмовляються від формальної структури у своїй організації, покладаючись на принципи безлідерності, виникає неформальна структура, і стосунки влади всередині групи стають замаскованими та прихованими. З розширенням руху «безструктурність» стає перепоною для ефективної діяльності та може призводити до ще більшої авторитарності та безвідповідальності в організаціях, ніж формальна бюрократична структура.

Менш відомими текстами Фрімен є «BITCH Manifesto»[15], «Trashing: The Dark Side of Sisterhood»[16] та «51 Percent Minority Group: A Statistical Essay», опублікований у антології «Сестринство могутнє: Антологія творів жіночого визвольного руху» за редакції Робін Морган.[17]

У своїй дисертації Фрімен аналізувала дві гілки жіночого руху і стверджувала, що їх розділяли більше приналежність до різних поколінь і досвід, ніж ідеологія. Представниці «молодшої гілки» починали громадську діяльність в русі за громадянські права, антивоєнному, та студентському активізмі нових лівих. Представниці «старшої гілки» були членкинями або співпрацювали з Президентською комісією зі становища жінок[en] та іншими державними комісіями[18]. Книга Фрімен «Політика звільнення жінок», видана 1975 року на основі дисертації, здобула премію Американської асоціації політичних наук за найкращу наукову роботу про роль жінок у політиці.

Протягом багатьох років вела приватну практику в Брукліні, як адвокатка для активісток феміністичного руху.

Знімалася у фільмі про історію феміністичного руху «Вона красива, коли зла».[19][20]

Праці

[ред. | ред. код]
  • The Politics of Women's Liberation: A Case Study of an Emerging Social Movement and Its Relation to the Policy Process (Longman, 1975; iUniverse, 2000). ISBN 978-0-595-08899-7
  • Women: A Feminist Perspective, editor (Mayfield, 1975, 1979, 1984, 1989, 1995). ISBN 1-55934-111-4
  • Social Movements of the Sixties and Seventies, editor (Longman, 1983). ISBN 0-582-28091-5
  • Waves of Protest: Social Movements Since the Sixties, editor with Victoria Johnson (Rowman & Littlefield, 1999). ISBN 0-8476-8747-3
  • A Room at a Time: How Women Entered Party Politics (Rowman & Littlefield, 2000). ISBN 0-8476-9804-1
  • At Berkeley in the Sixties: The Education of an Activist, 1961–1965 (Indiana University Press, 2004). ISBN 0-253-34283-X
  • We Will Be Heard: Women's Struggles for Political Power in the United States (Rowman & Littlefield, 2008). ISBN 978-0-7425-5608-9

Перекладені українською

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Firestone, Shulamith, and Anne Koedt, eds. Notes from the Second Year. 1970.
  • Freeman, Jo. At Berkeley in the Sixties: The Education of an Activist, 1961–1965. Indiana University Press, 2004.
  • Freeman, Jo, "On the Origins of the Women's Liberation Movement from a Strictly Personal Perspective," in The Feminist Memoir Project, ed. by Rachel Blau DuPlessis and Ann Snitow. New York: Three Rivers Press, 1998, pp. 171–196.
  • Heirich, Max. The Beginning: Berkeley, 1964. Columbia University Press, 1970.
  • Lønnå, Elisabeth. Stolthet og Kvinnekamp: Norsk Kinnesakforenings Historie Fra 1913. Oslo, Norway: Gyldendal Norsk Forlag, 1996.
  • Scanlon, Jennifer. "Jo Freeman." Significant Contemporary American Feminists: A Biographical Sourcebook. Greenwood Press, 1999, pp. 104–110.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ FemBio database
  3. ↑ Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 1–5.
  4. ↑ Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 14–22, 29–33, 53.
  5. ↑ The Civil Rights Vigil at the 1964 Democratic Convention [Архівовано 4 квітня 2020 у Wayback Machine.].
  6. ↑ Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 84–126.
  7. ↑ "Professional Agitator Hits All Major Trouble Spots, " Jackson Daily News, August 18, 1966, p. 12.
  8. ↑ Jackson Daily News: Jo Freeman Story-1966 [Архівовано 4 квітня 2020 у Wayback Machine.].
  9. ↑ Scanlon, "Jo Freeman, " Significant Contemporary American Feminists, pp. 104—110.
  10. ↑ Elisabeth Lønnå, "Møtet med Jo Freeman, " Stolthet og Kvinnekamp: Norsk Kinnesakforenings Historie Fra 1913, pp. 230—232.
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 24 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Freeman, Jo; Rossi, Alice C. (1984-01). Feminists in Politics: A Panel Analysis of the First National Women's Conference. Contemporary Sociology. Т. 13, № 1. с. 95. doi:10.2307/2068339. ISSN 0094-3061. Процитовано 5 вересня 2023.
  13. ↑ Джо Фрімен. Тиранія безструктурності [Архівовано 5 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Спільне. — 7.09.2012.
  14. ↑ The Second Wave, Vol. 2, No. 1 (1972); published under Jo Freeman's name in the Berkeley Journal of Sociology, Vol. 17 (1972–73), pp. 151—165.
  15. ↑ Shulamith Firestone and Anne Koedt, Notes from the Second Year.
  16. ↑ Ms., April 1976.
  17. ↑ Morgan, Robin, ed., Sisterhood is Powerful: An Anthology of Writings From the Women's Liberation Movement (N.Y.: Random House, 1st ed. 1970), p. 37 ff. (crediting, in id., p. [v], the essay's first appearance to The Voice of The Women's Liberation Movement).
  18. ↑ Women's Equity Action League: Information from [Архівовано 9 травня 2018 у Wayback Machine.].
  19. ↑ The Women. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 24 червня 2017.
  20. ↑ The Film — She's Beautiful When She's Angry. Shesbeautifulwhenshesangry.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 28 квітня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джо_Фрімен&oldid=43717844