Бернард Найт
| Бернард Найт | ||||
|---|---|---|---|---|
| Псевдонім | Бернард Піктон | |||
| Народився | 3 травня 1931 (93 роки) Кардіфф, Уельс, Велика Британія | |||
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія Уельс | |||
| Діяльність | військовий лікар, патологоанатом | |||
| Alma mater | Валійський університетd | |||
| Заклад | Лондонський університет і Валійський університетd | |||
| Учасник | Війна в Малаї | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
Бернард Генрі Найт (нар. 3 травня 1931) — британський судмедексперт і письменник. У 1965 році він став патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ, а у 1980 році його призначили професором судово-медичної патології Медичного коледжу Уельського університету.
Найт народився 3 травня 1931 року в Кардіффі, Уельс[1][2]. Не знайшовши місця для вивчення сільського господарства, він почав працювати в Кардіффській королівській лікарні лаборантом[3]. Вивчав медицину в Уельській національній школі медицини Уельського університету, який закінчив у 1954 році зі ступенем бакалавра медицини, бакалавра хірургії[4].
3 вересня 1956 року Найта призначили на військову службу в Королівський армійський медичний корпус у званні лейтенанта[5]. 12 вересня 1956 року він перейшов з національної служби до регулярної армії та отримав старшинство у званні лейтенанта 29 серпня 1955 року[6]. 12 вересня 1956 року його підвищили до капітана з вислугою років з 29 серпня 1956 року[6]. Під час війни він служив медичним офіцером у Малаї[1].
12 вересня 1959 року він перейшов до офіцерського резерву регулярної армії, оголосивши про закінчення своєї військової служби[7]. Найт вийшов зі складу резерву 12 вересня 1964 року[8].
Закінчивши навчання у 1954 році, Найт працював сімейним лікарем пів року та ще пів року в хірургії. З 1955 по 1956 рік він працював старшим сімейним лікарем та спеціалізувався на патології[4]. З 1956 по 1959 рік він служив у Британській армії медичним офіцером зі спеціалізацією у патології[1].
Після повернення до Великої Британії та звільнення з армії він почав читати лекції. З 1959 по 1962 рік він працював викладачем судової медицини в Лондонському університеті[1]. З 1965 по 1968 рік він був старшим лектором Ньюкаслського університету[1]. Потім він повернувся до своєї альма-матер, Уельського університету, як старший лектор. У 1976 році він здобув ступінь доцента, а у 1980 році — професора судово-медичної патології. У 1996 році він вийшов на пенсію, ставши почесним професором університету[1].
З 1965 по 1996 рік він працював патологоанатомом Міністерства внутрішніх справ[4]. За тридцять один рік роботи на цій посаді він провів понад 25 000 розтинів[2]. Його залучили до низки резонансних справ, зокрема щодо серійних убивць Фреда та Розмарі Вест, а також першого використання ДНК для підтвердження особи тіла Карен Прайс у 1989 році[3].
Він почав писати ще до 1963 року, коли вийшов друком його перший кримінальний роман. З того часу він став автором близько тридцяти книг, включно з сучасною кримінальною літературою, історичними романами про Уельс, біографіями, нехудожніми популярними працями з судової медицини, дванадцятьма медичними та юридичними підручниками та серію «Таємниці коронера Джона» про історичні таємниці XII століття, в якій представлений один найдавніших (вигаданих) коронерів Англії.
Крім того, він написав сценарії для радіо- та телевізійних драм і документальних фільмів, зокрема у 1970-х роках для серіалу «Експерт» з Маріусом Горінгом у головній ролі. Він брав участь у написанні багатьох інших підручників і редагував кілька медичних журналів: він був головним редактором «Міжнародної криміналістики» від Elsevier, провідного міжнародного видання в цій галузі.
Він — один із засновників «Середньовічних вбивць», обраної групи авторів історичних детективів з Асоціації письменників детективного жанру, які виступають з презентаціями на літературних фестивалях, у бібліотеках і книгарнях для популяризації своєї роботи серед громадськості. Він також є одним із членів журі щорічної премії «Кинджал» Асоціації письменників детективного жанру та постійним рецензентом кримінальних книг для Інтернет-сайту Tangled Web.
У 1993 році на честь дня народження королеви Найта призначили командором ордена Британської імперії[9]. Він отримав Медаль за службу з малайською пряжкою за службу під час війни в Малаї[1].
- Where Death Delights (2010)[10]
- According to the Evidence (2010)
- Grounds for Appeal (2011)
- Dead in the Dog (2012)
- Lion Rampant (1972)
- Madoc (1977)
- Brennan (2003)
- The Thread of Evidence (1965)
- Mistress Murder (1966)
- Russian Roulette (1968)
- Policeman's Progress (1969)
- Tiger at Bay (1970)
- The Expert (1976)
- Murder, Suicide, or Accident: The Forensic Pathologist at Work (1971) (опубліковано під псевдонімом Бернард Піктон)[11]
- ↑ а б в г д е ж Prof Bernard Knight, CBE, GSM. People of Today Online. Debrett's. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2014.
- ↑ а б Forensic science simulator opened by Bernard Knight. BBC News. 16 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014.
- ↑ а б Pathologist Bernard Knight to stop crime writing. BBC News. 17 березня 2010. Процитовано 3 січня 2014.
- ↑ а б в Professor Bernard Knight CBE. Curriculum Vitae. University of Coimbra. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 січня 2014. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Page 5422 | Supplement 40885, 21 September 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
- ↑ а б Page 5621 | Supplement 40893, 2 October 1956 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
- ↑ Page 5788 | Supplement 41814, 11 September 1959 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
- ↑ Page 9505 | Supplement 43483, 6 November 1964 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 10 вересня 2022.
- ↑ Page 8 | Supplement 53332, 11 June 1993 | London Gazette | The Gazette. www.thegazette.co.uk. Процитовано 11 вересня 2022.
- ↑ Website Disabled. Bernardknight.homestead.com. Процитовано 3 листопада 2013.
- ↑ Bernard Picton. Fantasticfiction.co.uk. Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 3 листопада 2013. [Архівовано 2014-04-01 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Нормативний контроль | BNF: 122817803 · Freebase: /m/026h_0p · GND: 172190770 · ISNI: 0000000121420889 · J9U: 987007274802805171 · LCCN: n80087573 · LIBRIS: gdsw09k03vfzl82 · NKC: xx0012622, jo2003190694 · NLA: 1224291 · NTA: 07159230X · NUKAT: n2012064105 · SELIBR: 278610 · SUDOC: 031640850 · SVKKL: 0200599-Picton-Bernard-1931 · VIAF: 85381240 |