Recent reviews by Wenomchik

— це атмосферна космічна пригода. В основі гри лежить не порятунок світу, а набагато більш особисті цілі. На початку ніяких глобальних задач — усе, що вам потрібно, це дбати про себе і свій корабель. Це створює унікальну атмосферу дослідження і виживання на новій планеті, де кожен крок приносить нові відкриття. Вам доведеться зануритися в таємниці цього дивного місця, де ви зустрінете залишки невідомої цивілізації, поневоленої "садівником".

Більша частина гри присвячена боротьбі з "Ганком" — темною субстанцією, яка поглинула планету і принесла їй занепад. Вона висмоктує життя з усіх живих істот і рослин, залишаючи лише мертві ландшафти. Очищення світу від цього зла — це не лише основа геймплею, а й потужна метафора відновлення та відродження.

Головна героїня Рані — смілива дівчина з темною шкірою і протезом замість руки, що стає її головним інструментом у вирішенні завдань і боротьбі з ворогами. Вона використовує його для маніпуляцій з навколишнім середовищем і взаємодії з технологіями, що робить її непересічним персонажем. Її подорож — це не тільки виживання, а й пошук відповідей на питання, що стоять за долею цієї планети.

Візуальна складова гри чудова. Барвиста й живописна планета, яку поступово очищаєш від "Ганка", створює справжнє відчуття занурення. Особливо хочеться відзначити фоторежим, завдяки якому можна зробити прекрасні знімки чарівних пейзажів. Гра не затягує і не перевантажує, що робить її відмінним варіантом для відпочинку після роботи, коли хочеться розвантажити мозок і просто насолодитися історією.

Darksiders Genesis – це справжнє відкриття для тих, хто любить кооперативні ігри. Разом із другом ми занурилися в цей яскравий і динамічний світ, де бойова система та прокачка захоплюють . Особливо приємно було спостерігати за сюжетними катсценами, виконаними у стилі коміксів – це додає грі особливого шарму та стилю. Візуальний ряд просто чудовий: локації, боси та всілякі ефекти виконані дуже яскраво і стильно. Це той самий "вайб", коли ввечері, під пивко з другом, гра дійсно приносить масу задоволення.

Але не обійшлося й без недоліків. Гра страждає від багів – іноді доводилось перезапускати рівень, бо все ламалося. Також дуже незрозуміла карта – майже не користувалися нею, бо орієнтуватися в ній просто неможливо. Прокачка також викликала запитання: за всю гру відкрив лише дві здібності з чотирьох, і так і не зрозумів, де брати інші. Деякі комбінації атак клавіш також зроблені не дуже зручно, і їх, на жаль, не можна змінити.

Ще один мінус – в деяких моментах настільки багато візуальних ефектів, що важко зрозуміти, що відбувається на екрані. Іноді навіть складно знайти себе та свого друга, особливо під час великих боїв.

Щодо сюжету, він тут є, і хоча не найсильніша сторона гри, сподобається тим, хто грав у попередні частини серії. За ним треба уважно стежити, щоб не втратити важливі деталі.

Darksiders Genesis – це гра, яка відмінно підійде для веселого кооперативного вечора, але має свої недоліки, які можуть трохи зіпсувати враження

Свобода — це не те, що ти отримуєш. Це те, що ти створюєш сама."

BioShock Infinite: Burial at Sea, Episode 2 — це фінал, який підводить риску під усією трилогією. Граючи за Елізабет, ти відчуваєш її крихкість та зростання як персонажа. Це вже не Букер — тепер ти маєш діяти тихо, обережно, обмеженість ресурсів і справжній стелс додають гостроти. "Кожен крок може стати останнім" — атмосфера підводного Rapture тисне з кожної сторони.

Ця частина не просто гра, це шлях самопізнання Елізабет. Вона більше не та, ким була раніше, і це відчувається на кожному етапі. Її трансформація — це центральна тема DLC.

Цей епізод завершує все, даючи відповіді на найважливіші запитання та закриваючи сюжетні лінії, які залишалися відкритими з першої частини BioShock.

"Кожен вибір, кожен крок веде до кінця. Але хто вирішує, де початок?"

Глибини Rapture: Повернення у темряву"

Візуал: занепад у глибинах.
Rapture захоплює не менше за Колумбію. Підводне місто виглядає навіть атмосферніше, кожна деталь кричить про велич і руїни. Тиск води буквально відчувається, і це занурює в світ глибше, ніж будь-які відкриті простори.

Саунд дизайн: голос безодні.
Звуки в Rapture створюють враження справжньої морської глибини. Ти чуєш, як океан тисне з усіх боків, і ці загадкові пісні китів додають похмурого шарму. Вони нагадують тобі, що ти на самому дні.

Сюжет: проблиск майбутнього.
Сюжет першої частини DLC скоріше виступає прологом до більшого розкриття. Він інтригує і залишає запитання, але кінець підштовхує до розуміння, що найцікавіше ще попереду.

Ви коли-небудь бачили американську мрію, яка парує в хмарах? І не просто мрію, а місто, створене в ім’я вищої ідеї, в ім’я величі та свободи. Але що ховається під цією глянцевою оболонкою, за вітальними плакатами та патріотичними гімнами? Колумбія. Це не просто місто, це символ, мрія, яка плавно перетворюється на кошмар.

BioShock Infinite — це гра, що захоплює з перших хвилин своїм візуальним стилем та атмосферою. Попри те, що грі вже більше 10 років, вона залишається надзвичайно красивою і стильною. Американська естетика початку ХХ століття, величне місто Колумбія, що парить у небі, та майстерно створені деталі змушують забути про час.

Геймплей став більш динамічним, перетворюючись з коридорного шутера на аренний. Здібності, або "вігори", додають грі шаленого ритму. З ворогами доводиться боротися на різних рівнях, і кожен бій відчувається захоплюючим та непередбачуваним. Як каже Букер: "Bring us the girl and wipe away the debt"(Приведи нам дівчину і зітри борг) — це лише початок шляху, який занурює у мультивсесвіт та екзистенційні питання.
Сюжет:
Це історія не лише про пошуки, а про втечу з лабіринту альтернативних часових ліній і екзистенційних питань. Живий чи мертвий? І коли ти — живий? У минулому чи майбутньому?
Цей сюжет руйнує всі стіни, які ти можеш собі уявити. Мандри через час і простір — це не просто декорації. Вони стають основою для розкриття складних тем: смерті та народження, вибору та його наслідків, буття та небуття. Від початку й до самого фіналу BioShock Infinite перетворюється на майстерну візуальну новелу, яка з кожною сценою розкриває все нові й нові пласти реальності. Це історія, де кожен твій крок — це питання, на яке немає прямої відповіді. І коли ти думаєш, що зрозумів усе, гра одним рухом зносить твій світ, залишаючи тебе в повному захваті.

Фінал гри — це вибух мозку. Питання про вибір, долю, життя та смерть залишають гравця із роздумами ще довго після фінальних титрів. "The mind of the subject will desperately struggle to create memories where none exist…"(«Розум суб’єкта відчайдушно намагатиметься створити спогади там, де їх немає…») — і ця цитата від Лютесів точно підсумовує, як гра ламає всі очікування.

BioShock Infinite — це шедевр, що поєднує у собі захоплюючий геймплей, неперевершений сюжет та візуальний стиль, який вражає навіть через роки.

BioShock 2 — це як ковток міцної, гіркої кави на світанку. З першого кроку ти занурюєшся у темний і задушливий світ, де кожен звук — це відлуння минулого, а кожна тінь — віддзеркалення зламаних душ. Rapture, це місто, що тримається на межі між буттям і небуттям, підводне королівство, де свобода змінилася на хаос. У повітрі зависає крик людських страждань, а фоновий шум шаленства просочується в кожен куточок твоєї свідомості.

Сюжет обертається навколо Суб'єкта Дельти, колишнього Великого Татка, прив’язаного до дитини, яка вже виросла — Елеонори. Її мати, Софія Ламб, нав’язує свою колективістську філософію, намагаючись знищити саму суть індивідуальності. Це ідеологічна боротьба за майбутнє Rapture, де твоя роль — це не лише збереження власного життя, але й збереження того, що залишилось від людяності.

Зброя у грі стала більш динамічною та відчутною, кожен постріл — це вибух адреналіну, кожна взаємодія зі світом — як відчутна рука смерті, що торкається тебе. Плазміди залишаються знайомими, але кожна нова їхня комбінація — це шанс на виживання. Ти, мов павук, що переплітає свою павутину між вибухами та електричними розрядами, танцюєш на межі життя і смерті. Візуальний стиль гри — це гімн занепадницької краси, постери на стінах, що пропагують свободу, виглядають як саркастичні нотатки на тлі того, що лишилося від Rapture.

В один із найсильніших моментів гри тебе знайомлять з Гілом Олександром, над яким експериментували, вживляючи підсвідомість кожного жителя міста. Це безумство, цей колективний кошмар, втілений в одному тілі — справжня метафора Rapture. Всі вони хотіли вирватися з обмежень, але в результаті стали частиною єдиної, розсипаної маси, що знищила себе.

І кінець, у якому мій вибір був неоднозначним. Я дав Елеонорі можливість жити і творити себе самостійно. Це не було ідеальним вибором, але воно було людським. Вона піднялася на поверхню, вільна від тіней минулого. Як казала вона: "You gave me the greatest gift of all — to choose."-"Ти подарував мені найбільший дар - право вибору".

Темрява здавлює легені, наче саме море давить на скляні стіни міста Rapture, яке тримається на межі між реальністю та кошмаром. Що ж, це вже не місто, а його тінь. Колись рай для геніїв і бунтарів, тепер це занепала імперія, де мрії й амбіції спотворилися у страхітливі потвори, наче самі стіни насичені отрутою зламаної волі.

Rapture, місто, яке обіцяло свободу від богів і королів, перетворилося на арену для розбитих душ, де кожен крок резонує з голосами минулого. Вони шепочуть з тріщин у стінах: "Plasmids changed everything. They destroyed our bodies, our minds." Люди, які колись були звичайними жителями, тепер роздирають повітря своїм шаленством, ганяючись за примарним ADAM. Усі їхні амбіції потонули в цій отруті.

Та найстрашніше не вони, а ті, хто ще тримається за останню крихту людяності. Великий Татусь, загартований у сталеву оболонку, ходить як привид серед руїн, слідуючи за своєю Маленькою Сестричкою – маленьким монстром у дитячому тілі, що збирає ADAM із "ангелів" на підлозі. В їхніх взаєминах відчувається жахливе тепло: захист і приреченість, які переплелися у цьому забутому світі.

Механіки гри – як древні механізми цього самого міста, часом незграбні, проте витончені у своїй задумці. Твої здібності – це ключ до виживання, спосіб приборкати хаос. Але чи може щось справді дати тобі контроль у цьому місті, де навіть самі стіни здаються живими?

І серед усього цього – ти. Твій мовчазний герой, який наче привид проходить повз ці зруйновані вулиці, залишається загадкою. Він мовчить там, де, здавалося б, світ волає до відповіді. Його тиша іноді відчувається як віддаленість, яка знижує твою прив'язаність до його боротьби. Але хіба це не частина історії? Ти сам – просто спостерігач у світі, що вмирає.

Rapture вже померло. Воно померло тоді, коли вибір людей, які жили тут, зламав їх. "A man chooses, a slave obeys." Якщо ти готовий зануритися в це безумство, готовий пробачити мовчання свого героя і застарілі механіки, тоді Rapture відкриє перед тобою свої темні обійми. Це місто, яке не може бути забутим, навіть після того, як воно потоне в темряві океану.

Фінал BioShock, де ти обираєш врятувати Маленьких Сестричок, завершується світло і зворушливо. Це справжній акт людяності в середовищі, де вона майже зникла. Такий фінал надає грі особливого значення, коли, попри весь хаос і жорстокість, твій вибір привів до нового життя і надії. Важливо, що такі кінцівки, де добро перемагає, рідкість у сучасних іграх, але саме вони нагадують нам про силу доброти і співчуття, навіть у найтемніші часи.

Готем у вогні. Лицар ночі впав, і місто, яке він клявся захищати, затоплене в безодні хаосу. Але смерть Бетмена — це не кінець, а лише початок нової глави у війні зі злочинністю. На сцену виходять ті, кого він тренував, кожен зі своїми демонами та унікальним набором навичок: Бетгерл, Червоний Ковпак, Найтвінг і Робін. Їхній шлях — це шлях болю, втрат і відчайдушної боротьби за спадок Темного Лицаря.

Графіка - це дуже гарно, це кожен куточок Готема пронизаний тінями і страхом. Деталізація приміщень, де злочин розростається, як пухлина, захоплює дух. Освітлення настільки майстерне, що кожен крок по цьому покинутому місту відчувається, ніби ти на волосині від зустрічі з невідомим ворогом. Готем живе, і він ненавидить тебе.

"Готем - це чорна діра. Вона засмоктує тебе і змушує забути, ким ти був." — Червоний Ковпак

Однак, коли справа доходить до бойової системи, починається справжня м’ясорубка. Битви жорстокі, безкомпромісні, але, на жаль, не дотягують до справжньої досконалості. Це не Аркгем — це інше, більш особисте випробування. Бетгерл уміло поєднує технології та бойові мистецтва, Найтвінг вправно розправляється з ворогами, Робін маневрує у тіні, а Червоний Ковпак... Він просто приносить хаос.

Кооперативний режим — ось де починається справжня магія. Якщо ти маєш напарника, гра перетворюється на катастрофічну симфонію, де кожен удар, кожна комбінація приносить темний екстаз. Ви разом стаєте загрозою для всього злочинного світу, відчуваючи, як Готем здригається під вашими ногами.

"Ми всі живемо в крижаному світі, де любов і ненависть заморожені назавжди." — Містер Фріз

І так, порівняння з *Arkham* неминучі. Але — *Gotham Knights* створена іншими руками, з іншою метою. Ця гра — не продовження, не клон. Це нова історія, яка заслуговує на власне місце у пантеоні DC. Вони не намагаються стати Бетменом — вони стають тими, ким повинні бути.

Відеоігри давно вже вийшли за межі розваг, ставши формою мистецтва, здатною передати глибокі емоції і розповісти складні історії. "Red Dead Redemption 2" — це один із найкращих прикладів такої трансформації. Ця гра не просто захоплює увагу, вона пронизує душу, змушуючи замислитися про життя, вибори та людську природу.
Сюжет розгортається на тлі величних краєвидів Дикого Заходу кінця XIX століття. Головний герой Артур Морган — член банди Ван дер Лінде, яка прагне заробити гроші та жити подалі від цивілізованого світу. Вони відчувають, що не можуть жити в ньому повноцінно, бо не почувають себе в ньому живими. Як одного разу сказав Артур: "We’re bad men, but we ain't them." (Ми погані люди, але ми не такі, як вони.) Цей пошук свободи, відчуженість від суспільства і внутрішня боротьба за людяність роблять історію захопливою і трагічною.
Артур балансує на межі добра і зла, намагаючись знайти своє місце у світі, що швидко змінюється. Він не типовий герой, але й не класичний антагоніст. З перших кроків Артура на безкрайніх просторах Дикого Заходу відчувається глибокий зв’язок із ним, адже його пошуки себе, його боротьба з внутрішніми демонами і його намагання знайти спокій.... Напевно це є у кожному з нас. Один із найзворушливіших моментів гри(особисто для мене) — це коли Артура запитують, чому він досі не одружений, і він відповідає: "I guess I'm afraid." (Мабуть, я боюся...) Його боязнь перед майбутнім, невизначеністю і втратою робить його образ ще більш людяним. Ця відповідь — крик душі людини, що завжди прагнула більше, але завжди стикалася з межами своїх можливостей.
Ще одна сцена, яка врізається мені в пам'ять, — це зустріч Артура з його колишньою коханою Мері. Її слова "You’re my sweetheart. Always, Arthur." (Ти дорогий моєму серцю. Назавжди, Артур.) показують, як глибоко він закарбувався в її житті, незважаючи на обставини, які розлучили їх. Вони говорять про любов, яка жива, незважаючи на роки і біль.
Головні герої хочуть заробити гроші і жити далеко від цивілізованого світу, бо вони не відчувають себе в ньому живими. Ця боротьба за свободу і незалежність, за можливість бути собою — це те, що робить історію такою захопливою і такою болісною водночас. Артур якось сказав: "We can't change what's done. We can only move on." (Ми не можемо змінити те, що зроблено. Ми можемо тільки рухатися далі.) Але чи можливо рухатися далі, коли весь світ проти тебе?
Це окрема епопея. Кожен куточок цього світу дихає життям, кожен NPC має свою історію і характер. Оточення гри неймовірно детально пророблене, що дозволяє відчути атмосферу Дикого Заходу до найдрібніших деталей. Природа у цій грі — це не просто фон, це жива, дихаюча істота, що розмовляє з тобою через звуки, види і відчуття.Особливо варто відзначити деталізацію тваринного світу. Кожен вид тварин пророблений з великою увагою до деталей, що робить їх поведінку і взаємодію з оточенням дуже реалістичною. Можна займатися рибалкою, полювати на диких звірів, спостерігати за їхнім життям і навіть приручати деяких з них. Це додає грі додатковий рівень занурення і робить світ ще більш живим.Великі й малі міста, через які проходить шлях Артура, кожне з них має свій унікальний колорит і атмосферу. Від маленьких селищ до величних міст — все це створює відчуття справжнього світу, в якому хочеться жити, досліджувати і відкривати нові горизонти.Табір банди Ван дер Лінде — це місце, де можна не лише відпочити, а й побачити справжнє життя членів банди. Їхні розмови біля вогнища, їхні мрії і страхи роблять світ гри ще більш реалістичним і живим. Наприклад, слова одного з членів банди: "We’re more ghosts than people." (Ми більше примари, ніж люди.) кажуть про ефемерність їхнього існування в цьому жорстокому світі. Вони живуть на межі, між світлом і тінню, між минулим і майбутнім.
Проходження цієї гри — це подорож, яка викликає широкий спектр емоцій. Гра змусила мене відчути радість, гнів, смуток і навіть відчай. Смерть Артура Моргана — це момент, який я ніколи не забуду. Його останні слова: "I gave you all I had." (Я віддав тобі все, що мав.) — це кульмінація його життєвого шляху, повного болю і боротьби.Спостерігати, як Артур повільно втрачає сили через туберкульоз, було надзвичайно боляче. Його відхід з життя став символом завершення цілої епохи. Він казав: "I'm afraid." (Я боюся.) І це був не просто страх перед смертю, а страх перед тим, що він так і не знайде свого місця у цьому світі. Цей момент показує, що навіть найсильніші люди можуть бути зламані обставинами і хворобами. Він нагадує про крихкість людського існування і про те, що навіть найміцніші духом можуть впасти під вагою життєвих випробувань.
Кожен епізод цієї гри — це емоційний шедевр, що залишається у пам'яті назавжди.
Це не просто гра, це вишуканий твір мистецтва, який зачіпає найглибші струни душі. Вона змушує замислитися про людську природу, про вибори, які доводиться робити в цьому житті, і про ті обставини, що нас формують. Ця гра залишила незабутнє враження і надовго яущо не на завжди викарбувалася в пам'яті.Якщо ви ще не мали змоги поринути в цей дивовижний світ, зробіть це. "Red Dead Redemption 2" — це досвід, який ви не забудете ніколи. Вона змусить вас сміятися, плакати, радіти і сумувати, але головне — вона змусить вас відчути, що ви живі. Гра залишила мене з розбитим серцем, але водночас з глибоким відчуттям вдячності за цей неповторний досвід. Навіть після завершення історії Артура Моргана, відлуння його пригод і боротьби за свободу відлунює в моїй душі. Коли я заплющую очі, я іноді все ще бачу безкрайні простори Дикого Заходу і чую його голос, який шепоче: "You don’t get to live a bad life and have good things happen to you." (Не можна жити погано і чекати, що з тобою будуть траплятися хороші речі). Ці слова кажуть про те що кожен наш вибір має свої наслідки, і що немає легких шляхів до справжньої свободи. І все ж, навіть у своїй найтемнішій годині, Артур знаходив сили залишатися вірним собі і тим, кого любив. Його останні вчинки показують нам, що справжня велич полягає не в бездоганності, а в здатності знайти світло навіть у найтемніші моменти життя....

Світові політики цілком таємно приїжджають на віддалений острів без свити та охорони для вирішення світових проблем і починається чортівня...
Сюжет: теорії змов, таємні окультні ордени, що впливають на розвиток людства. У великих людей є велика влада, і бозна-як вони їй розпоряджаються. Може, збираються раз на півроку на таємному острові і обговорюють усі разом, куди далі рухати світ?
Теза про те, що ми бачимо і знаємо не все, була завжди і нікуди не поділася.
Кінець 18 століття, на світовій арені відбуваються дуже дивні справи — з'являються перші паростки того, що вперше за останні півтори тисячі років в історії людства називатимуть демократією.
У цей час сильні світу цього, представники обуреною війною Франції, Іспанії, США, Пруссії, Великобританії та Ватикану, збираються в замку впливового лорда Мортімера, щоб обговорити стан речей у світі.
Головний герой, Луї де Ріше, член таємного «Золотого ордена», прибуває в маєток Мортімера, щоб знайти зниклу матір.
Геймплей: нелінійний рольовий «словесний екшен» з дуже складними «олдскульними» квестами. Власне, основа гри – це спілкування та дослідження. Розробники піднімають важливі проблеми, але не в лоб — вони не нав'язують якихось певних політичних поглядів, хоч тут ідеться про протистояння демократії та монархії. Ви самі визначаєте, до кого приєднатися та чиї погляди розділяти. Більше того, гра незвичайним чином перевертає все з ніг на голову, і та сама демократія ставиться під сумнів. Так само як і монархія, втім. І релігія. І взагалі все, включаючи саму людську суть.
Спочатку Луї може вибрати один із трьох класів – Окультист, Дипломат та Сищик. У кожному класі свої навички. Якщо ви, наприклад, вирішите вкладатися в окультизм, то зможете прокачати маніпулювання . Там же скілл, який відповідає за злом замків і, наприклад, наука. Якщо оберете дипломатію, то, швидше за все, зможете майстерно вести розмову про політику та переконувати опонентів у своїй правоті.
Звісно, є й деякі умовності. При використанні умінь (залежно від того, скільки очок досвіду ви вклали в них) витрачаються ОД. Поповнити їх кількість можна випивши мед або ніші "допінги".

Мінуси: гра бюджетна та технічно слабка. Всі п'ять епізодів (кожен по 3-4 години) ви проведете в маєтку, часто бігатимете туди-сюди і дивитися на екран завантаження. Бувають і баги і анімації місцями дуже криві. Головоломки бувають над складні і деякі я так і не зрозумів....

---

Підсумки.
Дорослий, розумний твір, завдяки якому ви дізнаєтесь трохи більше про історію світу.Пііднімаються цікаві та важливі теми що можуть розширити ваш кругозір. А ще гра візуально дуже красива та наповнена деталями, розглядати предмети мистецтва в цій грі - окреме задоволення.
Я не можу порекомендувати цю гру всім так як сюжет тут дуже запутаний та складний а друга частина гри , особливо кінець мене розчарували.