Хочу почати цю рецензію зі слів Головного протагоніста (антогоніста?) цієї гри, Джоні Сільверхенда «"Будь щирим. Пиши правду. Особливо коли пишеш про почуття. Просто не пиши пісень про кохання, якщо ти не закоханий. І не пиши сумної херні лише тому, що в смутку типу є краса. А коли тебе щось реально пройме, сядь і напиши про це. Щоправда невловима. Іноді музика – єдиний спосіб її зловити. Не поспішай. Ідеї з'являться. Життя тебе і потріпає, і приголубить. А музика... музика прийде сама."
Перед тим як читати рецензію, рекомендую вмикнути даний альбом який є головним саундтреком цієї гри https://youtu.be/AN1RJF55NXI?si=VIEQMbRAPape9yRO
Ця гра просто неймовірна, вона зайняла особливе місце в моєму сердечку. Майже всі персонажі які є в грі запам’яталися мені на довго, картинка просто приголомшлива, вона так і марить вистрибнути з-за екрану наче вона і є реальний світ. Музика одна з самих найкращих якщо не найкраща яку я слухав взагалі в відео іграх, майже 90 % перекочувало в мій плейлист і слухається щодня.
Гру сильно хейтіли на релізі, гру хейтять досі, а мені і все одно, бо я її на релізі пройшов (так-так, я існую) і після фіксів вона тільки гарнішала, якраз той випадок, коли гра стає краще з часом .. Це просто неймовірно, те як вона змінилася, те що вони створили, перевернуло мій внутрішній світ.
Сюжет та історія всесвіту:
Світ Кіберпанку доволі жорстокий. Нас зустрічає світ, де технічний прогрес досяг такого рівня, при якому аугментика є нормою, а міста-вулії по суті не така вже рідкість . Світ, де розвиток промисловості призвів до зникнення величезної кількості видів рослин, тварин, комах, а знаходиться на вулиці у протигазі/респіраторі, а також мати в домашній аптечці хоча б 2-5 видів наркотиків/стимуляторів стало нормою. Світ, де все поділили мегакорпорації, а влада втратила чинність. В грі ми приймаємо роль звичайного найманця з низів, що одержав можливість досягти чогось більшого, якому після своєї смерті дали шанс повернутися і продовжити жити своє життя далі, який бореться за своє життя, як може і хапається за всі можливі ниточки. Пролог у грі ставить планку, яка в процесі занурення в сюжет підвищуватиметься та підвищуватиметься. Адже на кон ти ставиш усе, що маєш.
На вигляд Найт-сіті красиве місто, але всередині воно дуже похмуре і моторошне. Дуже сильно видна соціальна нерівність, деякі люди просто живуть на вулиці в палатках, ходять під кайфом, та не можуть дозволити собі саме необхідніше, а інші літають на аві і все місто лежить у їхніх ніг, грошей стільки що і витрачати їх нема куди. Погодні явища, неонові вивіски на кожному розі, раптові перестрілки. Все в цій грі вказує, що ти маєш хоча б раз просто покататися містом і насолодитися ним. А покататися можна по ньому на футуристичних машинах, мотоциклах. Транспорт виглядає дуже кльово та круто.

Персонажі :
Персонажі настільки добре прописані, що дуже сильно до них прив'язуєшся і хочеться як найбільше часу проводити з ними, ніби вони живі люди..
Розповім тільки про своїх улюбленців -
Джоні Сільверхенд - здається на початку звичайним рокером мудаком, але після проходження його другорядних квестів, я їм дуже перейнявся і він здався дуже цікавим і зворушливим персонажем. Деякі його цитати –
«Бачиш, на скільки ми з тобою відрізняємось? Ти падаєш перед богами навколішки, а я вганяю їм кулю між очей.»
« ...Ось чому повалений воїн не повинен повертатися. Інакше він якось побачить, як усі його ідеали перетворюються на лайно.»
Дуже колоритний персонаж якого зіграв Кіану Рівз, це мабуть найкраща його роль на даний момент.
Джуді Альварес- технік, монтажер брейндансу у клубі «Ліззіс», член банди «Шельми».
Обожнюю її, я просто в якийсь момент в неї закохався. З нею можна завести роман та ходити на побачення а також вона буде весь час присилати вам дуже милі а іноді смішні повідомлення, в нагадування про ваші взаємостосунки.
«Колись я міряла час етапами. Від одного до іншого. Спочатку в моєму житті був етап клоповника в мегавежі, потім інтернат, банда, «Шельми»... Щоразу я думала, що ось, я нарешті знайшла будинок. І щоразу я розчаровувалася.»
- Джуді Альварес про своє життя

Кінець гри:
Кінцівки тут дуже трагічні і болючі, і ти розумієш, що у Головного героя з самого початку, як він прокинувся на сміттєзвалищі не було шансів. Добиває тебе прощальні сцени після титрів від персонажів, яким ти допомагав весь час своєї гри.
В кінці гри довго плакав і дня 2 не міг відійти від того, що відбувається, дуже вже я прив'язався до цієї гри і не хотілося прощатися з нею.
Хочу окремо висловитись про кожен з кінців гри, і краще за все це зробить Дзісей(Передсмертні Вірші Самураїв):
Кінець де Ві вирішив застрелитися:
Бо все в цьому світі —
Лише лялькове уявлення,
Шлях щирості – це смерть
Кінцівка в якій Ві або Джоні спускається в колодязь :
І переможець,
І переможений
У гралищі цього світу —
Не більше ніж крапля роси,
Не довше проблиску блискавок.
Кінцівка в якій Ві тікає з Панам:
До чого добре,
Думки очистивши
Тіло відкинувши, як ганчір'я,
Милуватися ясним місяцем,
Який у безхмарному небі пливе


Мінуси гри :
Баги, купа багів, купа поламаних кат сцен в кінці гри, що особливо засмучує.
Іноді проблеми зі звуком.
Після проходження всієї гри ви розумієте що вам її мало і хочеться ще.

P.S. Підчас прослуховування музики гурту samurai перед очами так і виступають кадри з гри веселі і трагічні, епічні і ліричні, життя і смерть.
Також хочу порекомендувати аніме Cyberpunk Edgerunners, воно допомже вам ще більше зануритися в атмосферу кіберпанку та краще познайомитися з навколишнім світом та персонажами.

Відеоігри давно вже вийшли за межі розваг, ставши формою мистецтва, здатною передати глибокі емоції і розповісти складні історії. "Red Dead Redemption 2" — це один із найкращих прикладів такої трансформації. Ця гра не просто захоплює увагу, вона пронизує душу, змушуючи замислитися про життя, вибори та людську природу.
Сюжет розгортається на тлі величних краєвидів Дикого Заходу кінця XIX століття. Головний герой Артур Морган — член банди Ван дер Лінде, яка прагне заробити гроші та жити подалі від цивілізованого світу. Вони відчувають, що не можуть жити в ньому повноцінно, бо не почувають себе в ньому живими. Як одного разу сказав Артур: "We’re bad men, but we ain't them." (Ми погані люди, але ми не такі, як вони.) Цей пошук свободи, відчуженість від суспільства і внутрішня боротьба за людяність роблять історію захопливою і трагічною.
Артур балансує на межі добра і зла, намагаючись знайти своє місце у світі, що швидко змінюється. Він не типовий герой, але й не класичний антагоніст. З перших кроків Артура на безкрайніх просторах Дикого Заходу відчувається глибокий зв’язок із ним, адже його пошуки себе, його боротьба з внутрішніми демонами і його намагання знайти спокій.... Напевно це є у кожному з нас. Один із найзворушливіших моментів гри(особисто для мене) — це коли Артура запитують, чому він досі не одружений, і він відповідає: "I guess I'm afraid." (Мабуть, я боюся...) Його боязнь перед майбутнім, невизначеністю і втратою робить його образ ще більш людяним. Ця відповідь — крик душі людини, що завжди прагнула більше, але завжди стикалася з межами своїх можливостей.
Ще одна сцена, яка врізається мені в пам'ять, — це зустріч Артура з його колишньою коханою Мері. Її слова "You’re my sweetheart. Always, Arthur." (Ти дорогий моєму серцю. Назавжди, Артур.) показують, як глибоко він закарбувався в її житті, незважаючи на обставини, які розлучили їх. Вони говорять про любов, яка жива, незважаючи на роки і біль.
Головні герої хочуть заробити гроші і жити далеко від цивілізованого світу, бо вони не відчувають себе в ньому живими. Ця боротьба за свободу і незалежність, за можливість бути собою — це те, що робить історію такою захопливою і такою болісною водночас. Артур якось сказав: "We can't change what's done. We can only move on." (Ми не можемо змінити те, що зроблено. Ми можемо тільки рухатися далі.) Але чи можливо рухатися далі, коли весь світ проти тебе?
Це окрема епопея. Кожен куточок цього світу дихає життям, кожен NPC має свою історію і характер. Оточення гри неймовірно детально пророблене, що дозволяє відчути атмосферу Дикого Заходу до найдрібніших деталей. Природа у цій грі — це не просто фон, це жива, дихаюча істота, що розмовляє з тобою через звуки, види і відчуття.Особливо варто відзначити деталізацію тваринного світу. Кожен вид тварин пророблений з великою увагою до деталей, що робить їх поведінку і взаємодію з оточенням дуже реалістичною. Можна займатися рибалкою, полювати на диких звірів, спостерігати за їхнім життям і навіть приручати деяких з них. Це додає грі додатковий рівень занурення і робить світ ще більш живим.Великі й малі міста, через які проходить шлях Артура, кожне з них має свій унікальний колорит і атмосферу. Від маленьких селищ до величних міст — все це створює відчуття справжнього світу, в якому хочеться жити, досліджувати і відкривати нові горизонти.Табір банди Ван дер Лінде — це місце, де можна не лише відпочити, а й побачити справжнє життя членів банди. Їхні розмови біля вогнища, їхні мрії і страхи роблять світ гри ще більш реалістичним і живим. Наприклад, слова одного з членів банди: "We’re more ghosts than people." (Ми більше примари, ніж люди.) кажуть про ефемерність їхнього існування в цьому жорстокому світі. Вони живуть на межі, між світлом і тінню, між минулим і майбутнім.
Проходження цієї гри — це подорож, яка викликає широкий спектр емоцій. Гра змусила мене відчути радість, гнів, смуток і навіть відчай. Смерть Артура Моргана — це момент, який я ніколи не забуду. Його останні слова: "I gave you all I had." (Я віддав тобі все, що мав.) — це кульмінація його життєвого шляху, повного болю і боротьби.Спостерігати, як Артур повільно втрачає сили через туберкульоз, було надзвичайно боляче. Його відхід з життя став символом завершення цілої епохи. Він казав: "I'm afraid." (Я боюся.) І це був не просто страх перед смертю, а страх перед тим, що він так і не знайде свого місця у цьому світі. Цей момент показує, що навіть найсильніші люди можуть бути зламані обставинами і хворобами. Він нагадує про крихкість людського існування і про те, що навіть найміцніші духом можуть впасти під вагою життєвих випробувань.
Кожен епізод цієї гри — це емоційний шедевр, що залишається у пам'яті назавжди.
Це не просто гра, це вишуканий твір мистецтва, який зачіпає найглибші струни душі. Вона змушує замислитися про людську природу, про вибори, які доводиться робити в цьому житті, і про ті обставини, що нас формують. Ця гра залишила незабутнє враження і надовго яущо не на завжди викарбувалася в пам'яті.Якщо ви ще не мали змоги поринути в цей дивовижний світ, зробіть це. "Red Dead Redemption 2" — це досвід, який ви не забудете ніколи. Вона змусить вас сміятися, плакати, радіти і сумувати, але головне — вона змусить вас відчути, що ви живі. Гра залишила мене з розбитим серцем, але водночас з глибоким відчуттям вдячності за цей неповторний досвід. Навіть після завершення історії Артура Моргана, відлуння його пригод і боротьби за свободу відлунює в моїй душі. Коли я заплющую очі, я іноді все ще бачу безкрайні простори Дикого Заходу і чую його голос, який шепоче: "You don’t get to live a bad life and have good things happen to you." (Не можна жити погано і чекати, що з тобою будуть траплятися хороші речі). Ці слова кажуть про те що кожен наш вибір має свої наслідки, і що немає легких шляхів до справжньої свободи. І все ж, навіть у своїй найтемнішій годині, Артур знаходив сили залишатися вірним собі і тим, кого любив. Його останні вчинки показують нам, що справжня велич полягає не в бездоганності, а в здатності знайти світло навіть у найтемніші моменти життя....