У статті досліджується стосунок києво-могилянських філософських курсів XVII–XVIIІ ст. до аристотелівської традиції. Спочатку виставлено критерії, за якими його можна оцінити. Виділено два основних типи критеріїв: суб’єктивні і об’єктивні. Відповідно до перших, могилянці чітко визначали свою філософію як аристотелівську, перипатетичну або ad mentem Aristotelis. Є багато аристотелівських елементів в змісті та в структурі курсів, що задовольняють об’єктивні критерії. Так, логіка і фізика структуровані відповідно до традиційного порядку книг Аристотеля з цієї тематики. Всі основні концепти (ens, essentia і existentia; actus і potentia; (...) materia і forma; чотири причини; 10 категорій тощо), на які спираються могилянські професори, походять від Аристотеля. У статті доводиться, що аристотелівські елементи прийшли в могилянські курси через схоластичну традицію, насамперед з єзуїтських філософських курсів того часу. Однак в окремих випадках, як-от лекціях Теофана Прокоповича, можна помітити глибшу обізнаність з творами Аристотеля. (shrink)

Стаття присвячена трактатам «Про виникнення і зникнення» викладеними у Києво-Могилянській академії у XVII–XVIIІ ст. як складова філософського курсу. Ці трактати мають історичну і тематичну прив’язку до однойменної книги Аристотеля і зосереджені на обговоренні виникнення, субстанційної і якісної зміни та зникнення. Однак деякі могилянські професори, як Стефан Яворський і Теофан Прокопович, включили сюди і теологічні питання. Яворський обговорює питання про транссубстанціацію св. Євхаристії, намагаючись з’ясувати, як ця субстанційна зміна відбувається і коли вона має місце на Божественній Літургії Східного обряду. Він доводить, (...) що транссубстанціація відбувається під час Слів Освячення, а не Епіклези. На його думку, так вчили найбільш авторитетні теологи Східної церкви. Обговорення цього питання у філософському курсі (1691–1693) найімовірніше було реакцією на Московський собор 1689 року, де було осуджено доктрину про транссубстанціацію під час Слів Освячення. Яворський, натомість, хотів захистити вчення, притаманне українській православній традиції (Петро Могила, Сильвестр Косов, Інокентівй Ґізель тощо). Інший професор, Теофан Прокопович, у своєю курсі (1707–09) звертається до питання про особливу збереженість мощей Києво-Печерських святих. Він доводить, що мощі, які покояться у Київських Печерах, зберігаються завдяки особливій Божій благодаті, і детально аналізує 16 аргументів противників, які це заперечують. На думку автора статті, введення теологічних тем у філософські курси було пов’язане з особливою соціальною значущістю цих питань у той час. (shrink)