Задньоязиковий приголосний

Задньоязико́вий при́голосний — приголосний звук, що утворюється при зімкнені задньої частини язика з м'яким піднебінням.

Приголосні ґ, к, х

Задньоязиковими зімкненими приголосними є [ґ], [к]. Унаслідок раптового прориву цього зімкнення струменем повітря утворюється специфічний для цих приголосних шум. Глухий [к] вимовляється без участі голосу, а дзвінкий [ґ] — з участю голоса.

Задньоязиковий щілинний [х] — основний алофон відповідної фонеми. При його вимові задня частина спинки язика зближується із заднім краєм твердого піднебіння і суміжною з ним частиною м'якого піднебіння, внаслідок чого утворюється щілина. Видихуване повітря, проходячи крізь цю щілину, утворює характерний шум. За положенням голосових зв'язок це глухий звук.

У позиції перед [і], а також у запозичених словах заднього ряду українські фонеми /ґ/, /к/, /х/ виступають у своїх напівпом'якшених алофонах [ґ́] , [к ́] , [х ́] , наприклад кістка, кількість, хірт, хіть, Ґібралтар, Ґюльфем, кювет.

МФА	Опис	Приклад
		Мова	Орфографія	МФА	Значення
	Глухий велярний проривний	Українська	корова	[korova]	корова
	Дзвінкий велярний проривний	Українська	ґава	[ɡava]	ґава
	Глухий велярний фрикативний	Українська	мох	[mox]	мох

Джерела

• Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і доповн. - К.: Вища школа., 1997. - 493 с.