Перейти до вмісту

Громико Анатолій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Громико (прізвище).
Громико Анатолій Андрійович
Грамы́ка Анато́ль Андрэ́евіч
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Народився15 квітня 1932(1932-04-15)
Борисов, Білорусь
Помер25 вересня 2017(2017-09-25) (85 років)
Москва, Росія
ПохованняТроєкуровське кладовище
КраїнаСРСР СРСР→
Росія Росія
Діяльністьдипломат, африканіст, американіст, економіст, історик
Alma materМДІМВ
Галузьафриканістика, американістика
ЗакладАгентство друку «Новини»
Інститут Африки СРСР
Інститут США та Канади СРСР
МДУ
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
ЧленствоАкадемія наук СРСР
Радянський комітет захисту мируd
Спілка художників Росіїd
БатькоА. А. Громыко
МатиГромико (Гриневич) Лідія Дмитрівна
У шлюбі зГромико Валентина Олегівна
ДітиІгор, Олексій, Ганна
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Орден Дружби народів
Державна премія СРСР — 1980
CMNS: Громико Анатолій Андрійович у Вікісховищі

Анатолій Андрійович Громико (біл. Анато́ль Андрэ́евіч Грамы́ка, 15 квітня 1932, Борисов, Білорусь — 25 вересня 2017, Москва, Росія) — радянський і російський дипломат і вчений-міжнародник, фахівець з американістики, африканістики, міжнародних відносин. Кандидат юридичних наук, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АН СРСР (1981)[1][2]. Надзвичайний і повноважний посланник першого класу[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився Анатолій Андрійович 15 квітня 1932 року в місті Борисов Мінської області, Білоруської РСР у родині молодого економіста, майбутнього дипломата і міністра закордонних справ СРСР, Андрія Андрійовича Громико та Лідії Дмитрівни (1911—2004, до шлюбу Гриневич). З 1939 по 1948 роки жив у Нью-Йорку та Вашингтоні, де за відрядженням працював його батько в дипломатичній місії[3].

У 1954 році закінчив з відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин[2][1]. 1956 року прийнятий до лав КПСС[2].

У 1961—1965 роках на дипломатичні роботі, працював першим секретарем, радником посольства СРСР у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії; з 1973 року — радник-посланник посольства СРСР у США; з 1974 року — радник-посланник посольства СРСР у НДР[2][1].

З 1965 року — заступник головного редактора головної редакції Агентства друку «Новини». У 1966—1968 роках — завідувач сектором міжнародних відносин Інституту Африки АН СРСР[2]. З 1968 року — завідувач сектором зовнішньої політики Інститут США і Канади АН СРСР[2]. У 1970 році захистив докторську дисертацію на тему «Прихід до влади і зовнішня політика уряду Кеннеді». 1972 року присвоєне звання професора[2].

У 1976—1991 роках — директор Інституту Африки АН СРСР[2][1]. Того ж року обирається президентом Радянської асоціації дружби з народами Африки[3]. З 1977 року — заступник голови Радянського комітету солідарності країн Азії та Африки і член Радянського комітету захисту миру[3]. З 1978 року — член Радянського комітету за Європейську безпеку і співробітництво[3]. З 29 грудня 1981 року — член-кореспондент Академії наук СРСР (відділення економіки)[2].

Після перенесеного інфаркту та операції, з 1992 року працював на Кіпрі у міжнародній науково-громадській організації Центр за світовий діалог та малював картини[3].

З 2003 року радник-посланець при посольстві Росії у Вірменії. У 2003—2010 роках — керівник Центру оцінок політики, головний науковий співробітник Інституту Африки РАН. Член Наукової ради Президії РАН з проблем Африки.

З 2008 року член Експертної ради і постійний автор міжнародного аналітичного журналу «Геополітика».

З 1 квітня 2010 року — головний науковий співробітник Інституту проблем міжнародної безпеки РАН[1]. З 1 вересня 2010 року — професор кафедри міжнародних організацій і світових політичних процесів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова[4]. Президент Руху «За зміцнення світового демократичного правопорядку і на підтримку ООН»[1]. Член Спілки художників Росії[1].

Помер 25 вересня 2017 року[1]. Похований на Троєкуровському кладовищі (ділянка 25).

Наукові та публіцистичні праці

[ред. | ред. код]

Громико Анатолій Андрійович автор ряду праць з соціально-економічних, політичних і міжнародних проблем країн Африки і Північної Америки[2]. Загалом Анатолієм Андрійовичем було написано 186 статей, 50 книг, 53 доповіді на конференціях, 13 тез доповідей, 1 дисертація, 1 навчальний курс[5].

  • (рос.) Громыко А. А. Конгресс США. Выборы, организация, полномочия. — М., 1957.
  • (рос.) Громыко А. А. 1036 дней президента Кеннеди. — М., 1971.
  • (рос.) Громыко А. А. Внешняя политика США: уроки и действительность, 60-70-е годы. — М., 1978.
  • (рос.) Громыко А. А. История освободительной борьбы народов Африки в новейшее время. 1978.
  • (рос.) Громыко А. А. Конфликт на юге Африки. Международный аспект. — М., 1979.
  • (рос.) Громыко А. А. Африка в 70-80-е годы. Становление национальной экономики и стратегия развития. — М., 1980.
  • (рос.) Громыко А. А. Внешняя политика стран Африки. — М., 1981.
  • (рос.) Громыко А. А. Африка: прогресс, трудности, перспективы. — М., 1981.
  • (рос.) Громыко А. А. Маски и скульптура Тропической Африки. — М. : Искусство, 1984. — 350 с. — 25 тис. прим.
  • (рос.) Громыко А. А., Ломейко В. Б. в. Новое мышление в ядерный век. — М., 1984.
  • (рос.) Громыко А. А., Кокошкин А. А. Братья Кеннеди. — М., 1985.
  • (рос.) Громыко А. А. Африка в мировой политике. — М., 1986.
  • (рос.) Громыко А. А. Андрей Громыко. В лабиринтах Кремля. — М. : ИПО «Автор», 1997. — 256 с. — 5 тис. прим. — ISBN 5-85212-083-9.
  • (рос.) Громыко А. А. Андрей Громыко. Полет его стрелы. Воспоминания и размышления сын. — М. : Научная Книга, 2009. — 472 с. — 2 тис. прим. — ISBN 978-5-91393-043-9.
  • (рос.) Громыко А. А. Метаморфозы нашего времени. Избранное. — М. : Весь мир, 2012. — 464 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-7777-0514-3.

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Був одружений двічі. Уперше з Маргаритою 1955 року, вдруге з Валентиною Олегівною 1966 року, після курортного роману в Сочі[6][3].

Син від першого шлюбу:

Діти від другого шлюбу:

Сестра: Емілія Андріївна (1933), кандидат історичних наук[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и ' Ушёл из жизни Анатолий Андреевич Громыко : [рос.] : [арх. 5 лютого 2018 року] // Факультет мировой политики МГУ им. М. В. Ломоносова. — . — Дата звернення: 5 лютого 2018 року.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Африка, 1986.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р gromyko.ru.
  4. ↑ ' Кафедра международных организаций и мировых политических процессов : [рос.] : [арх. 5 лютого 2018 року] // Факультет мировой политики МГУ имени М. В. Ломоносова. — Дата звернення: 5 лютого 2018 року.
  5. ↑ ИСТИНА.
  6. ↑ а б в г д pseudology.org.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:
Солодовников Василь Григорович 		директор
Інституту Африки АН СРСР
1976—1991 		Наступник:
Васильєв Олексій Михайлович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Громико_Анатолій_Андрійович&oldid=42844564