Перейти до вмісту

Егейське море

Редагувати посилання
Координати: 38°30′ пн. ш. 25°18′ сх. д. / 38.5° пн. ш. 25.3° сх. д. / 38.5; 25.3
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Біле море (значення).
Егейське море

Егейське море з космосу
38°30′ пн. ш. 25°18′ сх. д. / 38.5° пн. ш. 25.3° сх. д. / 38.5; 25.3
ОбластьПівденна Європа
РозташуванняСередземне море
Прибережні країниГреція і Туреччина
Довжина610 км
Ширина300 км
Найбільша глибина2100 м
Середня глибинавід 200 до 1000 м
Площа215 000 км²
Впадаюча річкаВеликий Мендерес, Küçük Menderes Riverd, Almyrós Potamósd, Enipeasd, Гедиз, Inachosd, Krausidonasd, Мариця, Sedountasd і Yassıçayd
Мапа
CS: Егейське море у Вікісховищі
Карта Егейського моря турецького картографа Пірі Рейса, 1528 рік
Захід сонця над Егейським морем (Ізмір)
Вид на Егейське море з гори Олімп
Вид на острів Саміопула з острова Самос

Еге́йське мо́ре (грец. Αιγαίον πέλαγος, тур. Ege Denizi), інколи Біле море (болг. Бяло море) — напівзамкнене море в басейні Середземного моря, між півостровами Балканським і Малою Азією і островом Крит. Площа 191 тисяча км².

Загальні відомості

[ред. | ред. код]

Море омиває береги Греції і Туреччини. На північному сході через протоку Дарданелли з'єднується з Мармуровим морем і далі — через протоку Босфор із Чорним морем, на півдні — через декілька проток між островами — із Середземним морем. Багато островів.

Егейське море утворилося в результаті занурення в кінці пліоцену і в плейстоцені суші (Егеїди), залишками якої є численні острови (у зв'язку з цим море Егейське раніше називалося морем Архіпелагу).

Переважають глибини від 200 до 1000 м (найбільша — 2529 м на півдні). Течії в західній частині моря направлені на південь, у східній — на північ; їхня швидкість до 0,5—1 км/год. Температура води на поверхні взимку 11—15 °C, влітку 22—25 °C. На глибині понад 350 м температура води не змінюється протягом всього року (12—13 °C). Солоність 37,0—39,0‰. Припливи півдобові, їх величина від 30 до 60 см.

Розвинені рибальство (сардини, горбаневі, скумбрія та інші), здобич губок, туризм.

Головні порти: Пірей, Салоніки (Греція), Ізмір (Туреччина).

Походження назви

[ред. | ред. код]

Давньогрецька міфологія пов'язує назву моря з ім'ям афінського царя Егея, який кинувся зі скелі в море, вирішивши, що його син Тесей загинув на Криті, убитий Мінотавром[1].

Межі

[ред. | ред. код]

Міжнародна гідрографічна організація визначає межі Егейського моря так[2]:

На півдні. Межа прямує від мису Аспро (28° 16' сх. д.) в Малій Азії, до мису Капо делла Саббіа на крайньому північному-сході острова Родос, через острів до мису Прасонісі, і далі на південний захід острова Карпатос (до мису Вронтос (35° 33' пн. ш.)) на, через цей острів до мису Кастелло (Castello Point), що є найпівіденнішою точкою острова і далі до мису Плака (східного краю острова Крит), через острів Крит до північно-західної точки острова — Агріа Грамвуса, звідти до мису Аполітарес острову Антикітера, через острів до північно-західної точки — скель Псіра через мис Трахілі острову Кітера, через острів до північно-західної точки (мис Каравугія) й через мис Санта Марія (36°28′ пн. ш. 22°57′ сх. д. / 36.467° пн. ш. 22.950° сх. д. / 36.467; 22.950) у Мореї.

По Дарданеллам. Лінія з'єднує Кум Кале (26° 11' сх. ш.) та мис Геллес.

Острови

[ред. | ред. код]

Егейські острови, які майже всі належать Греції, можна розділити на сім груп:

Гідрологія

[ред. | ред. код]

Поверхневі течії утворюють циклональний колообіг, солоніша середземноморська вода рухається на північ уздовж західного узбережжя Туреччини, перед тим, як витісняється менш щільною чорноморською водою. Середземноморська вода розташовується нижче течії Чорного моря на глибинах 23-30 метрів, потім проходить через протоку Дарданелли до Мармурового моря зі швидкістю 5—15 см/с. Вода з Чорного моря рухається на захід уздовж узбережжя північчю Егейського моря, а потім тече на південь вздовж східного узбережжя Греції[3].

Аналіз[4] води Егейського моря в 1991—1992 роках виявив 3 різних шари води:

  • Поверхнева вода Егейського моря — до глибин 40—50 метрів (130—160 футів), з літніми температурами 21—26 °C і зимовими температурами в діапазоні від 10 °C на півночі до 16 °C на півдні.
  • Середній шар води Егейського моря — на глибинах від 40—50 м до 200—300 метрів з температурою 11—18 °C.
  • Придонна вода Егейського моря — на глибинах 500—1000 м із дуже рівномірною температурою (13—14 °С) і солоністю (3,91—3,92 %).

Клімат

[ред. | ред. код]

Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу[5]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[6].

Біологія

[ред. | ред. код]

Акваторія моря належить до морського екорегіону Егейське море бореальної північноатлантичної зоогеографічної провінції[7]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[8].

Галерея

[ред. | ред. код]
Острів Санторині

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Эгей // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
  2. ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 15 лютого 2016.
  3. ↑ Aksu, A. E., D. Yasar, et al. (1995). "LATE GLACIAL-HOLOCENE PALEOCLIMATIC AND PALEOCEANOGRAPHIC EVOLUTION OF THE AEGEAN SEA – MICROPALEONTOLOGICAL AND STABLE ISOTOPIC EVIDENCE." Marine Micropaleontology 25(1): 1–28.
  4. ↑ Yagar, D., 1994. Late glacial-Holocene evolution of the Aegean Sea. Ph.D. Thesis, Inst. Mar. Sci. Technol., Dokuz Eyltil Univ., 329 pp. (Unpubl.)
  5. ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  6. ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  7. ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  8. ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Література

[ред. | ред. код]
  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 560(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Егейське море
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Егейське_море&oldid=43137318