ТРУТА, и, ж., нар.-поет. Те саме, що отрута. Найшла [мати] відьму, І трути достала, І трутою до схід сонця Дочку напувала (Шевч., І, 1963, 160); Ніч пише боярин, на дворі світа; Перо його пімстою [помстою] дише; ..Аж ось зайнялася над миром зоря, - Година давно відітхнути: Лист - повний палючої трути! (Граб., І, 1959, 303); Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі - Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп'ясти! (Мал., Полудень.., 1960, 94).